Консультации юристов

Защита прав, споры

Аудит земельного участка

Землеустройство, геодезия

Услуги для агробизнеса

Покупка-продажа земли

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
 
      
          19 червня 2013 року                            м. Київ
    
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
                      
головуючого Гуменюка В.І.,
суддів: Лященко Н.П.,
Романюка Я.М., Онопенка В.В.,
Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,
 
 
розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого  суду  України  з  розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня 2012 року в справі за позовом Бердянського природоохоронного міжрайонного прокурора в інтересах Бердянської міської ради до ОСОБА_1, третя особа – управління земельних ресурсів у м. Бердянську, про визнання недійсним державного акта на право приватної  власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки,
 
в с т а н о в и л а :
                                                        
У жовтні 2011 року Бердянський природоохоронний міжрайонний прокурор в інтересах Бердянської міської ради звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до рішення Бердянської міської ради від 29 жовтня 2009 року НОМЕР_1 ОСОБА_1 передано в приватну власність земельну ділянку площею S_1, яка розташована за адресою: м. Бердянськ, обслуговуючий садівничий кооператив  «Гроно» ( далі – ОСК «Гроно), для ведення садівництва в межах норм безоплатної приватизації. На підставі вищевказаного рішення 25 грудня 2009 року ОСОБА_1 отримав державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку. Однак земельну ділянку відповідач отримав неправомірно з порушенням установленого порядку її відведення та внаслідок незаконних дій посадових осіб, яких засуджено вироком суду. За протестом прокурора рішенням Бердянської міської ради від 30 грудня 2010 року НОМЕР_3  скасовано   пункти      1.6-1.8, 1.15-1.102  рішення ради від 29 жовтня 2009 року НОМЕР_1 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва». 
 
Прокурор просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім’я відповідача, і скасувати запис про його реєстрацію, а земельну ділянку повернути Бердянській міській раді.
  
Рішенням Бердянського міськрайонного суду від  10 квітня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
 
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2012 року  рішення Бердянського міськрайонного суду від 10 квітня 2012 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов прокурора задоволено.  
 
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від     1 жовтня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення  Апеляційного  суду Запорізької області   від 12 червня 2012 року залишено без змін.
 
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 жовтня  2012 року та ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 140 – 149 Земельного кодексу України (далі – ЗК України).
 
До заяви ОСОБА_1 додав ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2013 року.  
 
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
від 20 травня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.
 
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява не  підлягає задоволенню  з таких підстав.
 
Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України      (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 
  
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 
  
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої  визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. 
  
Судами встановлено, що 29 жовтня 2009 року Бердянською міською радою прийнято рішення НОМЕР_1 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва», на підставі якого затверджено технічну документацію та передано в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею S_1, яка розташована в ОСК «Гроно», для ведення садівництва.  Бердянським районним відділом Запорізької регіональної філії  державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» проведено реєстрацію державного акта серії НОМЕР_2 на право власності ОСОБА_1 на вищевказану земельну ділянку.
 
За протестом Бердянського природоохоронного міжрайонного прокурора рішенням Бердянської міської ради від 30 грудня 2010 року НОМЕР_3 пункти 1.6-1.8, 1.15-1.102  рішення ради від 29 жовтня 2009 року НОМЕР_1 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва» скасовано з тих підстав, що на час прийняття Бердянською міською радою вищевказаного рішення проект землеустрою не розроблено й з дозвільними установами не погоджено, межі земельної ділянки в натурі не встановлено, рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки не приймалось, і документи, що посвідчують право на земельну ділянку (акт на право постійного користування, договір оренди), в ОСК «Гроно» були відсутні. Таким чином, Бердянська міська рада незаконно розпорядилась землями комунальної власності й обмежила права територіальної громади. Також вироком Бердянського міськрайонного суду від 1 грудня 2010 року засуджено голову правління ОСК «Гроно» ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого статтею 366 Кримінального кодексу України.  
 
Ухвалюючи рішення про задоволення позову у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 було видано з порушенням норм закону, відповідач не був членом ОСК «Гроно» та не мав законних підстав для отримання у власність земельної ділянки й до міської ради ним були подані недостовірні документи. Рішення міської ради від 29 жовтня 2009 року НОМЕР_1  «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення садівництва» за протестом прокурора було скасоване міською радою 30 грудня 2010 року.
 
Разом із тим у наданій для порівняння  ОСОБА_1 ухвалі від 23 січня 2013 року  колегія судів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа №6-33860св12) відхилила касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області на рішення суду про відмову в позові про вилучення земельної ділянки, зазначивши, що статтею 140 ЗК України встановлено вичерпний перелік підстав припинення  права власності на земельну ділянку, серед яких відсутня така як визнання державного акта недійсним у зв’язку зі скасуванням рішення органу місцевого самоврядування. 
 
Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та ухвалення ним різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
 
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
 
Частинами першою та  другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
 
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України).
 
Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами,  що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. 
 
Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
 
Посилання в заяві на те, що перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку міститься в статті 140 ЗК України й що він є вичерпним, не може бути визнано підставою для перегляду судового рішення, оскільки  статтею 140 ЗК України встановлено перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку для випадків, коли право власності набуто в установленому законом порядку. Разом із тим у справі, яка переглядається, судом установлено, що відповідач набув право власності на земельну ділянку на підставі незаконного розпорядження органу місцевого самоврядування. 
 
Рішення Бердянської міської ради від 29 жовтня 2009 року, на підставі якого ОСОБА_1 видано державний акт на землю, було  скасоване Бердянською міською радою 30 грудня 2010 року, це рішення про скасування ніким не  оскаржене.  
 
Саме з таких міркувань виходив суд апеляційної інстанції, з яким погодилась і колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
 
Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 вересня  2012 року, яка додана ОСОБА_1 до заяви, не є прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вказану постанову ухвалено в порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України. 
 
Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
 
Керуючись статтею 3603  ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
 
 п о с т а н о в и л а:
 
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від    1 жовтня 2012 року відмовити.
 
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.
 
 
  Головуючий               В.І. Гуменюк
  Судді:    Н.П. Лященко
                                                                                    В.В. Онопенко
                                                                                    Л.І. Охрімчук
                                                                                    Я.М. Романюк
                                                                                    Ю.Л. Сенін
 
Правова позиція, 
висловлена ВСУ при розгляді справи № 6-57цс13
 
Частинами першою та  другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
 
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України).
 
Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами,  що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. 
 
Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
 
Посилання в заяві на те, що перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку міститься в статті 140 ЗК України й що він є вичерпним, не може бути визнано підставою для перегляду судового рішення, оскільки  статтею 140 ЗК України встановлено перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку для випадків, коли право власності набуто в установленому законом порядку. Разом із тим у справі, яка переглядається, судом установлено, що відповідач набув право власності на земельну ділянку на підставі незаконного розпорядження органу місцевого самоврядування.